Стаття - Зупинення судового провадження у справах про банківські вклади до винесення рішення Конституційним судом
Судові справи за зверненням вкладників банків, щодо яких здійснюється процедура ліквідації, до Уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб стосовно повернення коштів зайшли у «глухий кут». Адміністративні суди за клопотанням Уповноважених осіб Фонду зупиняють провадження по справі, у зв'язку з тим, що 03.07.2015р. Верховний Суд України постановив звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо конституційності Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Так, наприклад, на запит «зупинення провадження по справі до розгляду Конституційним судом України» в Єдиному державному реєстрі судових рішень тільки Київським апеляційним адміністративним судом винесено близько 2 тисяч ухвал.
Зупинення провадження за клопотанням представників Фонду є затягуванням судового процесу, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 26 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами в день внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.
Таке затягування судового розгляду стане підставою до незадоволення вимог позивачів і захисту їх законних прав.
Ухвалу суду щодо зупинення провадження можна оскаржити, оскільки остання є незаконною з огляду на наступне:
- По-перше, згідно ст. 7 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", для забезпечення справедливого та неупередженого розгляду справ у розумні строки, встановлені законом, в Україні діють суди першої, апеляційної, касаційної інстанцій і Верховний Суд України.
Стаття 2 КАС України наголошує, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ст 122 КАС України адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби розглядаються та вирішуються протягом розумного строку, але не більше двадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно п. 11 ст. 3 КАС розумний строк - найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Сдід звернути увагу на практику Європейськогой суду з прав людини, оскільки згідно вимог ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 р.).
У справі «Белле проти Франції» Суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які ставлять втручання у її права».
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод також гарантується право на розгляд справи судом у «розумні строки». У своїй практиці Європейським судом з прав людини встановлені певні критерії, в світлі яких слід оцінювати тривалість провадження це: складність справи; поведінка заявника; дії відповідних органів. Ці питання аналізувалися судом у справі «Странніков проти України», де Суд дійшов висновку, що тривалість оскаржуваного процесу була надмірною та не відповідала вимозі «розумності строку».
(Дана позиція викладена в ухвалі Львівського апеляційного адмніністративного суду від 16.06.2016р. справа №809/4430/15).
- По-друге, згідно з ч. 2 ст. 152, ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Тобто, якщо окремі норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" будуть визнані Конституційним Судом України неконституційними, таке рішення не може слугувати правовою підставою для зупинення провадження у справі, оскільки правовідносини між сторонами спору існували до визнання норм вказаного Закону неконституційними та змінювали права і обов'язки сторін, породжували юридичні наслідки.
- По-третє, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 156 КАС України, суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Неможливість розгляду справи полягає в тому, що обставини, які підлягають з'ясуванню та мають значення при розгляді конкретної справи, не можуть бути встановлені судом самостійно у даній справі, тобто йдеться про те, що суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи.
Суду сторони подають всі докази по справі ще на етапі подачі позовної заяви, на підставі яких можна здійснювати розгляд справи по суті.
Зупинення провадження з підстав, передбачених цією нормою, допускається лише тоді, коли розглядати справу далі неможливо, тобто коли в цій чи іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Ця неможливість полягає в тому, що обставини, які є підставою позову або заперечень проти нього, є предметом дослідження в іншій справі і рішення суду у цій справі безпосередньо впливає на вирішення спору.
Результат розгляду Конституційним Судом України конституційного подання Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" положенням статті 6, частини 1 статті 8, частини 4 статті 13, статей 21, 22, частин 1, 4, 5 статті 41 Конституції України, не впливає на вирішення спору у даній справі, тому як в силу статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, до дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про неконституційність Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" чи певних його положень, зазначений Закон має застосовуватись до правовідносин, що ним регулюються, в тому числі і в даній справі.
(Дана позиція викладена в Ухвалі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2016р.; в Ухвалі Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016р.; в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.02.2009р.).
- По-четверте, позивачі окрім Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у своїх позовних заявах посилаються і на інші нормативно-правові акти: Цивільний кодекс України, постанову Правління Національного банку України від 02.03.2015 року № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», рішення виконавчої дирекції ФГВФО від 02.03.2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», постанову Правління Національного банку України від 02.10.2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затверджене рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 № 14.
Тому можливе визнання Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України в цілому чи окремих його положень, не обов’язково вплине на результат розгляду даної справи. Тому розгляд такої категорії справи не залежить від результату розгляду справи щодо конституційності Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Конституційним Судом України», відтак відсутні підстави для зупинення провадження справі.
- По пяте, сторони у справі не позбавлені права на звернення до суду у разі встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішення справи, із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (п. 5 ч. 1 ст. 245 КАС України).
Таким чином, зупинивши провадження у справі суд позбавляє особу можливості захистити свої права та інтереси, чим порушує його право на захист прав, свобод та інтересів і розгляд справи в адміністративному суді, гарантовані п. 1 ст. 6 Конвенції прав про захист прав людини і основоположних свобод.
Тому необхідно оскаржувати такі судові ухвали для захисту своїх прав.
Юрист Ткач О.