ЧИ ОБМЕЖУЮТЬ ID-ПАСПОРТИ ПРАВО НА СВОБОДУ ВІРОСПОВІДАННЯ

Від початку 2018 року до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надійшла велика кількість звернень щодо відмови у зв’язку з релігійними переконаннями від отримання паспорта громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Ця ситуація зумовлена тим, що територіальні підрозділи Державної міграційної служби України відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний демократичний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» припинили оформлення та видачу паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов’язаний отримати паспорт громадянина України. Цією ж статтею визначено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Інших форм виготовлення паспорта громадянина України на сьогодні законодавством не передбачено.

При цьому, відповідно до пункту першого Перехідних положень вказаного  закону, документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, видані до дня набрання чинності цим законом, не підлягають обов’язковій заміні.

Відповідно до частини четвертої статті 13 цього ж закону особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб’єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.

Водночас, статтею 35 Конституції України гарантовано право людини на свободу світогляду і віросповідання. Цією ж статтею встановлено, що ніхто не може бути звільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Таким чином, право сповідувати релігію, яке включає в себе право мати або дотримуватись певних релігійних переконань, є природним правом особи, яке не може бути обмежене за жодних умов. Водночас, право діяти відповідно до релігійних переконань може бути обмежене за певних умов, визначених законодавством.

Отже, норми законодавства, які передбачають застосування сучасних стандартів ідентифікації та збору даних про особу в цілях реалізації державної політики у різних сферах, не можуть розглядатися, як такі, що безпосередньо пов’язані з реалізацією права на свободу віросповідання, а отже не обмежують такого права.