Стаття - Судовий збір за оскарження податкових повідомлень-рішень

Пройшов один рік з часу внесення змін до Закону України «Про судовий збір» щодо ставок, які необхідно сплатити за подання позову майнового характеру, а саме відсутності верхньої межі ставки судового збору (1,5 % з юридичних осіб та органів державної влади). Тому захистити свої інтереси в судовому порядку юридичним особам, яким за результатами податкових перевірок надіслано податкові повідомлення-рішення, стало значно важче у фінансовому плані, зважаючи на те, що суми податкових донарахувань можуть сягати мільйонів і десятків мільйонів гривень.

Але немає іншого шляху як сплачувати високі ставки судового збору, щоб суд відкрив провадження щодо оскарження податкових повідомлень-рішень. Проте поглянемо на правові підстави віднесення даних видів спорів до майнових і обрахунок ціни позову та судового збору.

Згідно з  ч. 2 ст. 87 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено наступні ставки судового збору за подання позовів до адміністративного суду:

• за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб’єктом владних повноважень або юридичною особою, встановлюється ставка судового збору в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати;
• за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру юридичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 мінімальної заробітної плати.

Вважаємо, що Позивач за подання позову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень може сплачувати судовий збір відповідно до норм чинного законодавства у розмірі, встановленому для подання до адміністративного суду позову немайнового характеру юридичною особою, з нижчевказаних підстав.

Законодавством встановлено, що вимоги майнового характеру можуть породжувати підстави для зміни майнового стану юридичної особи (позивача).

Відповідно до пункту 14.1.157 статті 14 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Тобто, саме по собі податкове повідомлення-рішення не є актом, який здійснює безпосередній вплив на майновий стан платника податків та в результаті якого відбувається примусове стягнення коштів з Позивача.

Відповідно до змісту пункту 57.3 статті 57 ПК України обов’язок платника податків сплатити визначену податковим повідомленням-рішенням суму зобов’язання пов’язується з датою отримання податкового повідомлення рішення або, у разі його оскарження, з днем набрання законної сили рішенням суду у справі про його оскарження. Тобто на майновий стан податкове повідомлення-рішення може вплинути лише в результаті прийняття рішення судом не на користь платника податків і виникнення податкового боргу.

На зміну майнового стану Позивача впливає лише податкова вимога, під якою згідно п. 14.1.153 ст. 14 ПК України розуміють письмову вимогу контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу. Податкова вимога надсилається державним органом відповідно до ст. 59 ПК України.

Тому у справі про оскарження податкового повідомлення-рішення суд перевіряє лише законність рішення суб’єкта владних повноважень, яке є єдиною підставою для виникнення податкового зобов’язання платника, а не стягує встановлену податковою вимогою суму грошового зобов’язання. Отже позовні вимоги про скасування ППР носять характер немайнових за своєю суттю.

В КАС України відсутнє поняття «ціна позову», відповідно до розміру якого визначається судовий збір за подачу позову майнового характеру, на відміну від  Цивільного процесуального кодексу України (ст. 80) та Господарського процесуального кодексу України (ст. 55).

Підставами для розмежування майнового і немайнового спорів можна назвати наступні. У майновому спорі предметом судового розгляду є питання наявності у позивача/відповідача прав на конкретне майно, яке перебуває у володінні, користуванні або в розпорядженні відповідач/позивачаа і у випадку задоволення позову таке майно присуджуєтьсяабо стягується на користь іншої сторони. Вартість майна і складає «ціну позову», що є базою для обчислення судового збору. У спорах немайнового характеру (зокрема, податкові спори) спір зводиться до перевірки законності та обґрунтованості прийняття рішення органом державної влади. Позовні вимоги стосуються виключно перевірки законності дії суб’єкта владних повноважень, і позивачем одночасно не ставиться питання про стягнення шкоди, як це передбачено статтями 21, 105 КАС України. Такий позов не може вважатись майновим, а в разі його задоволення подальше виконання здійснюється в порядку, передбаченому для виконання рішень в немайнових спорах відповідно до Глави 7 Закону України «Про виконавче провадження».

Про немайновий характер спорів свідчать завдання адміністративного судочинства, якими відповідно до  ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади... До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень…. .

Роз’яснення, надане Листом Вищого адміністративного суду України від 18.01.2012р. №165/11/13-12, про те, що  «адміністративними  позовами  майнового характеру  є  вимоги  щодо  протиправності  рішень  про визначення грошових  зобов'язань  платників  податків,  про  зменшення   суми бюджетного   відшкодування  з  податку  на  додану  вартість,  про стягнення адміністративно-господарських та інших штрафних  санкцій тощо» втратило чинність. Так, відповідно до Листа ВАС України від 28.10.2015 р. №11/10-439, №Д/33/15 встановлено, що вищезазначений Лист ВАС України «вичерпав свою дію із набранням чинності Законом України від 22 травня 2015 року N 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", а тому у відкликанні цього листа немає потреби».

Відповідно до тексту Листа ВАС України Закон України «Про судовий збір»,  який за характером позову розподілив адміністративні позови на майнові та немайнові, залишив поза увагою те, що в Кодексі адміністративного судочинства України відсутній інститут, що характеризує вартісне грошове вираження предмета спору між позивачем і відповідачем.

Згідно Постанови Пленуму  ВАС України від 05.02.2016р. «Про судову практику застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» у редакції Закону України від 22 травня 2015 року 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» суд рекомендує суддям адміністративних судів  додержуватись Аналізу практики застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір». Зокрема, в ухвалах від 13 січня 2016 року та  від 15 січня 2016 року суди вказують, що орган державної податкової інспекції у справах про оскарження податкових повідомлень-рішень зобов’язаний сплатити судовий збір за ставкою, передбаченою для майнового спору. Але звертаємо увагу і наголошуємо на тому, що суди по справах, зазначених у вищевказаному Аналізі практики…, вирішили спір про ставки судового збору на момент подання позовних заяв у 2011 р. та 2014 р., тобто до набрання чинності Законом України від 22.05.2015 р. №484-VIII.

Згідно Постанови Пленуму ВАС України від 05.02.2016р. «до позовних заяв немайнового характеру необхідно відносити вимоги, які не підлягають вартісній оцінці». Так, Позивач у Позовній заяві просить суд визнати незаконним акт органу державної влади, а не ставить вимоги до суду, що підлягають вартісній оцінці.

Позиція про те, що  спір про оскарження податкового повідомлення-рішення є по суті перевіркою правильності дій контролюючого органу, а не  захистом цивільних, майнових прав підтверджується практикою Європейського суду. Так, відповідно до п. 29 Рішення Європейського суду з прав людини (Справа «Феррадзіні проти Італії») суд вважає, що податкові питання і досі становлять частину основного пакету прерогатив державних органів. При цьому відносини між  платником  податків  та  податковим  органом  і  далі  мають переважно публічний характер. Суд вважає,  що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов'язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов'язково створюють для платника податків. Отже, пункт 1 статті 6 Конвенції про цивільні спори не застосовується в цій справі. Крім того, відповідно до практики Європейського суду судовий збір не повинен  зменшити  для  заявника  можливості  доступу  до  суду  та  не ускладнити йому цей доступ таким чином і такою мірою,  щоб завдати шкоди самій суті цього права (п. 54 Рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001р., справа «Креуз проти Польщі». Відповідно доРекомендацій щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R(81)7, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 14.05.81р., (п. 11, 12) «доступ до судочинства не повинен обумовлюватися сплатою стороною державі будь-якої грошової суми, розміри якої нерозумний стосовно даної справи. У тій мірі, в якій судові витрати є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх слід, по можливості,скоротити або анулювати. Слід переглянути систему судових витрат з точки зору її спрощення».

Таким чином, є всі теоретичні та законні підстави вважати, що спори щодо оскарження податкових повідомлень-рішень повинні відноситись за своїм характером до немайнових, а тому ставка судового збору за подачу позову повинна встановлюватись в розмірі 1 мінімальної з/п.

Юрист Ткач О.